Дуже креативні люди придумали на сьогодні дивакувате свято – День приманювання повітряних кульок. Ось такі вони – креативщики їм би тільки дай щось придумати та посвяткувати.
Перші згадки про повітряні кульки дійшли до нас з карельських рукописів. У них описується створення такої кулі, зробленої з … шкіри кита і бика! А літописи XII століття розповідають нам про те, що в карельських селищах повітряну кулю мала практично кожна сім’я. Причому саме за допомогою таких куль древні карели частково вирішували проблему бездоріжжя – кулі допомагали людям долати відстані між населеними пунктами.
Але такі подорожі, на жаль, були досить небезпечними: оболонка з шкур тварин не могла витримувати тиск повітря довгий час – тобто, кажучи іншими словами, ці повітряні кулі були вибухонебезпечними. І ось, в результаті, залишилися від них одні легенди, яким можна чи вірити, чи то не вірити … Але не минуло й 7 століть з тієї напівміфічною епохи, як в Лондоні професором Майклом Фарадеєм були винайдені гумові повітряні кулі.
Вчений вивчив еластичні властивості каучуку – і спорудив з цього матеріалу дві «коржі». Для того, щоб «коржі» не злипалися, Фарадей обробив їх внутрішні сторони борошном. І після цього пальцями склеїв їх необробленими, що залишилися липкими краю. В результаті вийшло щось на зразок мішечка – який можна було використовувати для дослідів з воднем.
Років через 80 після цього науковий мішечок для водню перетворився на популярну забаву: каучукові кулі широко використовувалася в Європі під час міських свят. За рахунок наповненого газу вони могли підніматися вгору – і це дуже подобалося публіці, ще не розпещеній ні повітряними польотами, ні іншими іншими дивами техніки.
Але ці повітряні кульки чимось схожі на своїх легендарних попередників: в них застосовувався водень (а він, як відомо, газ вибухонебезпечний). Але, тим не менше, до водню усі звикли – благо, що особливих бід від кульок з цим газом не було аж до 1922 року. Тоді в США на одному з міських свят якийсь жартівник заради забави підірвав художнє оформлення свята – тобто повітряні кульки.
В результаті цього вибуху постраждав чиновник, і тому органи правопорядку відреагували досить оперативно. Забаву, що виявилася досить небезпечною, нарешті припинили, заборонивши наповнювати повітряні кульки воднем. Від цього рішення ніхто не постраждав – місце водню в кульках вмить зайняв набагато безпечніший гелій. Цей новий газ піднімав кульки вгору анітрохи не гірше, ніж це робив водень.
У 1931 році Нейлом Тайлотсоном була випущена перша сучасна, латексна повітряна кулька (полімер латекс отримують з водних дисперсій каучуків). І з тих пір повітряні кульки нарешті змогли змінитися! До цього вони могли бути тільки круглими – а з приходом латексу уперше з’явилася можливість створювати довгі, вузькі кульки. Це нововведення негайно знайшло застосування: дизайнери, які оформляють свята, стали створювати з куль композиції у вигляді собак, жирафів, літаків, букетів, капелюхів … Компанія Нейла Тайлотсона процвітала, вона продавала через пошту мільйони комплектів куль, призначених для створення смішних фігурок.
Звичайно, якість повітряних кульок у той час було далеко не такою, як зараз: при надування кульки втрачали частину своєї яскравості, вони були неміцними і швидко лопали. Тому повітряні кульки повільно втрачали свою популярність – те, що вони можуть літати в повітрі, в двадцятому столітті вже не здавалося таким дивним, привабливим …
Тому ще задовго до кінця 20 століття повітряні кульки стали розкуповуватися тільки для міських і дитячих свят. Їх виробництво перестало приносити хороший прибуток – і, що цікаво, в підсумку багато виробників того часу переорієнтували роботу своїх компаній на випуск контрацептивів (які теж виготовлялися з латексу).
